Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:
головуючого – Олега КОЛІУША,
членів Комісії: Михайла БОГОНОСА, Людмили ВОЛКОВОЇ, Віталія ГАЦЕЛЮКА, Ярослава ДУХА, Романа КИДИСЮКА, Надії КОБЕЦЬКОЇ, Ігоря КУШНІРА, Володимира ЛУГАНСЬКОГО, Руслана МЕЛЬНИКА, Олексія ОМЕЛЬЯНА (доповідач), Романа САБОДАША, Руслана СИДОРОВИЧА, Сергія ЧУМАКА, Галини ШЕВЧУК,
за участі:
кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Юлії КОВАЛЬОВОЇ,
уповноваженого представника Громадської ради доброчесності Катерини ЛИХОГЛЯД,
розглянувши питання про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Ковальової Юлії Валеріївни здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами),
встановила:
Стислий виклад підстав і порядку проведення конкурсу на посади суддів апеляційних загальних судів та процедури кваліфікаційного оцінювання кандидата.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами та доповненнями) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах (далі – Конкурс).
17 грудня 2023 року до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України надійшла заява Ковальової Ю.В. про допуск її до участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного загального суду, оголошеному рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року, як особи, яка відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 28 Закону, та про проведення стосовно неї кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 04 березня 2024 року № 48/ас-24 Ковальову Ю.В. допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в конкурсі на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах.
Рішенням Комісії від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 затверджено загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами).
Ковальова Ю.В. отримала такі результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів у межах конкурсу: 1) когнітивні здібності – 49,7 бала; 2) знання у сфері права та зі спеціалізації суду – 138 балів; 3) здатність практичного застосування знань у сфері права у суді відповідного рівня та спеціалізації – 132 бали; 4) знання історії української державності – 40 балів. Загальний результат кандидата за критерієм професійної компетентності – 359,7 бала.
Згідно з рішенням Комісії від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), допущено 706 кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів, які успішно склали кваліфікаційний іспит, зокрема Ковальову Ю.В.
Рішенням Комісії від 28 квітня 2025 року № 92/зп-25 встановлено, що другий етап «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кваліфікаційного оцінювання, зокрема, кандидатів на посади суддів Запорізького апеляційного суду в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у складі постійної колегії № 5.
До Комісії 01 жовтня 2025 року надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі – ГРД) про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений рішенням ГРД 30 вересня 2025 року.
01 жовтня 2025 року висновок ГРД особисто вручено кандидату та запропоновано надати пояснення, документи чи іншу інформацію, яка доповнює, спростовує або уточнює викладені в ньому обставини.
До Комісії 09 жовтня 2025 року надійшли пояснення Ковальової Ю.В. щодо обставин, викладених у висновку ГРД, та копії відповідних документів.
Комісією у складі колегії 10 жовтня 2025 року проведено співбесіду з кандидатом, під час якої встановлено результати спеціальної перевірки, обговорено результати дослідження досьє, відповідність кандидата показникам критеріїв особистої і соціальної компетентності, а також критеріїв доброчесності та професійної етики. Предметом детального обговорення і мотивованої оцінки Комісією в складі колегії стали також обставини, викладені у висновку ГРД, пояснення кандидата щодо пункту висновку та інформації, відображеної в рішенні ГРД.
Рішенням Комісії у складі колегії від 10 жовтня 2025 року № 485/ас-25 визначено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду Ковальова Ю.В. набрала 674,7 бала. Питання про підтвердження здатності Ковальової Ю.В. здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді вирішено внести на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі.
До Комісії 12 листопада 2025 року надійшов висновок ГРД у новій редакції про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений рішенням ГРД 10 листопада 2025 року, яким уточнено попередній пункт висновку у зв’язку з новими обставинами, що стали відомі під час закритої частини співбесіди, проведеної 10 жовтня 2025 року.
Членом Комісії – доповідачем (лист від 12 листопада 2025 року № 32дпс-1074/23) надіслано висновок ГРД у новій редакції кандидату із пропозицією надати пояснення, документи чи іншу інформацію, яка доповнює, спростовує або уточнює викладені в ньому обставини.
Оскільки висновок ГРД у новій редакції надійшов до Комісії та був надісланий кандидату у день проведення співбесіди, письмові пояснення щодо обставин, викладених у ньому, Ковальова Ю.В. надати не мала можливості. У зв’язку з цим Комісією було з’ясовано, чи готова кандидат брати участь у співбесіді без додаткового часу на підготовку та чи наполягає вона на розгляді питання того ж дня.
Кандидат підтвердила готовність до участі у співбесіді та наполягала на її проведенні. Перед початком розгляду питання Ковальова Ю.В. заявила клопотання про проведення співбесіди в закритій частині без здійснення відеотрансляції.
Протокольним рішенням Комісії клопотання кандидата одноголосно задоволено.
Основні відомості про кандидата.
Ковальова Ю.В. ____ року народження, громадянка України, володіє державною мовою на рівні вільного володіння першого ступеня.
У 2001 році закінчила Запорізький державний університет і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста.
Науковий ступінь, вчене звання відсутні.
Указом Президента України від 07 липня 2008 року № 622/2008 Ковальову Ю.В. призначено на посаду судді Приазовського районного суду Запорізької області строком на п’ять років.
Указом Президента України від 27 жовтня 2011 року № 1007/2011 Ковальову Юлію Валеріївну переведено на посаду судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області в межах п’ятирічного строку.
Постановою Верховної Ради України від 20 червня 2013 року № 348-VII Ковальову Ю.В. обрано на посаду судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області безстроково.
Рішенням Голови Верховного Суду від 29 липня 2022 року № 322/0/149-22 Ковальову Ю.В. відряджено до Комунарського районного суду міста Запоріжжя.
Розгляд питання про підтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критеріями доброчесності та професійної етики у пленарному складі.
Відповідно до частини першої статті 88 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.
Згідно з пунктом 126 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (зі змінами), у засіданні Комісії у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, розгляду підлягають рішення Комісії, ухвалені у складі Колегії, про оцінювання судді (кандидата на посаду судді) на відповідність критеріям, визначеним законом; висновок ГРД, пояснення судді (кандидата на посаду судді), інші), інші обставини, документи та матеріали.
Комісією у пленарному складі проведено співбесіду з кандидатом 12 листопада 2025 року.
Дослідивши матеріали досьє кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Ковальової Ю.В., висновок ГРД у новій редакції, проаналізувавши пояснення судді, ухвалене колегією рішення, Комісія у пленарному складі виходить із такого.
У висновку ГРД зазначила, що кандидат не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показником дотримання етичних норм і бездоганної поведінки у професійній діяльності та особистому житті.
Так, Ковальова Ю.В. в період з 17 червня 2022 року до 01 липня 2022 року відвідувала тимчасово окуповану територію України місто Мелітополь, де раніше мешкала, про що кандидат повідомила в листі ГРД у межах права на відповідь.
У межах реалізації права на відповідь Ковальова Ю.В. пояснила, що поїздка на тимчасово окуповану територію була зумовлена втратою зв’язку з батьками та необхідністю надання їм допомоги, а також за можливості — вирішенням питання їх евакуації. Зокрема, кандидат зазначила, що її мати у зв’язку з наявним захворюванням мала постійну потребу в прийомі лікарських засобів.
Крім того, у своїх письмових поясненнях поданих до Комісії 09 жовтня 2025 року кандидат також зазначила, що разом із сім’єю опинилася на підконтрольній території України без належних речей, документів і матеріальних ресурсів, виникла нагальна потреба особисто забрати з місця проживання грошові кошти, що залишилися в будинку, документи, медичні довідки чоловіка, комп’ютерну техніку, необхідну для організації дистанційного навчання дітей, забрати напрацьовану нею базу судових рішень в електронній формі для подальшого застосування в роботі. Також необхідно було вирішити питання з будинком, який розташований в місті Мелітополі, в якому проживала кандидат.
Ковальова Ю.В. наголосила, що саме сукупність наведених факторів у поєднанні зі складним емоційним станом, у якому перебувала кандидат та її родина, зумовила прийняття рішення про короткострокове повернення до міста Мелітополя, з метою вирішення нагальних життєвих потреб, передусім — надання допомоги батькам, а також здійснення дій, пов’язаних із майновими питаннями.
Водночас ГРД зазначила, що такі дії є нерозсудливими, могли поставити під ризик життя кандидата та негативно вплинути на авторитет судді. ГРД зауважує, що перебування осіб, які претендують на посаду судді, на тимчасово окупованих територіях створює ризики тиску, шантажу або спроб вербування з боку спеціальних служб рф, а тому викликає обґрунтований сумнів щодо відсутності альтернативності поведінки кандидата.
Під час закритої частини співбесіди 10 жовтня 2025 року Ковальова Ю.В. надала докладні пояснення щодо причин і обставин короткочасного перебування на тимчасово окупованій території, наголосивши на винятковості ситуації та наявності нагальних життєвих потреб, які зумовили таке відвідування.
Комісією у складі колегії під час дослідження матеріалів досьє та проведення співбесіди було встановлено, що поїздка мала нетривалий характер, була зумовлена певними особистими обставинами, які кандидат вбачала нагальними.
Комісія у складі колегії дійшла висновку, що наведені ГРД обставини, не знайшли підтвердження через відсутність доказів, що не дозволили стверджувати про невідповідність Ковальової Ю.В. критеріям професійної етики й доброчесності у цій частині.
10 листопада 2025 року ГРД затверджено висновок у новій редакції на підставі додаткової інформації, наданої Ковальовою Ю.В. під час закритої частини співбесіди 10 жовтня 2025 року. У зазначеному висновку вказано, що пояснення, надані кандидатом під час співбесіди, містять розбіжності з попередньо поданими нею відомостями, що, на думку ГРД, посилює сумніви у її доброчесності.
Окрему увагу ГРД приділила аналізу обставин поїздки Ковальової Ю.В. на тимчасово окуповану територію у червні 2022 року. Зокрема, у висновку наголошено на такому:
- кандидат відвідувала окуповану територію разом із чоловіком і двома дітьми;
- на шляху до окупованого Мелітополя і назад у Запоріжжя кандидат пройшла близько 20 блокпостів представників окупаційної влади;
- ІНФОРМАЦІЯ_1.
Під час співбесіди в пленарному складі члени Комісії та уповноважений представник ГРД поставили додаткові запитання щодо мотивів, нагальності поїздки, а також обставин, зазначених у висновку ГРД в новій редакції.
Комісія у пленарному складі не погоджується з такими висновками колегії у зв’язку з таким.
У пункті 141 рішення Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 990/99/24 висловлено правову позицію, що доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, які свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні і законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.
Перевірка кандидата на посаду судді за критерієм доброчесності включає з’ясування та оцінку всіх аспектів життя і діяльності такого кандидата не лише професійного характеру, а й морально-етичного.
Така перевірка відбувається на підставі Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), які затверджені рішенням Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24 (далі – Показники доброчесності).
Кандидат на посаду судді відповідає Показникам доброчесносності у разі відсутності невідповідності або обґрунтованого сумніву в його відповідності хоча б одному показнику. Сумнів не може ґрунтуватися лише на припущеннях або суб’єктивній думці. Це означає, що сумніви не можуть бути просто суб’єктивними, вони повинні мати об’єктивну основу (підтверджені фактичними даними, опиратись на достовірні перевірені відомості), яка може бути перевірена та оцінена суб’єктами перевірки, але саме з погляду звичайної розсудливої людини.
Стосовно припущень, Комісія зауважує, що словосполучення «лише на припущеннях» свідчить, що висновки не можуть базуватись виключно на припущеннях. Ураховується також позиція Європейського суду з прав людини, який неодноразово вказував, що доказ може витікати із співіснування досить сильних, чітких і погоджених припущень чи подібних неспростованих презумцій щодо фактів (рішення у справі «Єрохіна проти України» від 15 листопада 2012 року, пункт 52, «Валерій Фуклєв проти України» від 16 січня 2014 року, пункт 93).
Обставини також можуть встановлюватись на підставі сукупності непрямих доказів, які хоча безпосередньо й не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв’язку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2024 року № 990/71/24 колегія суду виснувала, що підстави для сумнівів у відповідності кандидата критеріям доброчесності повинні бути об’єктивними, реальними, вагомими (істотними), дієвими і негативними настільки, щоб засумніватися у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або містити в собі властивості (ознаки), які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням. Такими підставами можуть бути будь-які фактори, явища, події об’єктивної дійсності, що містять ознаки (властивості), які характеризують чи виділяють кандидата на посаду судді як постать, що не відповідає якимсь певним «еталонним» критеріям доброчесності та професійної етики, яким повинен відповідати суддя як носій влади, або, інакше кажучи, неофіційній, ментальній, що ґрунтується на традиціях (звичаях), системі уявлень, норм та оцінок, що регулює поведінку людей у суспільстві, на колективно підсвідомому рівні схвалюється більшістю суспільства, практична реалізація якої забезпечується громадським осудом.
Для оцінки наявності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням, достатньо конкретної інформації, яка з урахуванням наданих кандидатом пояснень та аргументів (які не сприймаються як переконливі) не спростовує переконань (сприйняття) Комісії щодо достатньої відповідності кандидата на посаду судді цим критеріям.
Такий висновок відповідає як практиці Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя, так і сталій правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка зазначила, що «саме по собі призначення (ціль) конкурсу покладає на кандидата, який зацікавлений в отриманні посади судді, обов’язок надати переконливі пояснення (за потреби й відповідні докази), які усувають сумнів у його доброчесності» (пункт 157 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 990/99/24, пункт 7.37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 9901/110/19).
Також Комісія бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини, згідно з якою критерії відбору можуть бути суворішими в тому разі, коли йдеться про відбір суддів, які займають вищі посади в ієрархії: «Суд підкреслив першорядну важливість суворого процесу відбору суддів для забезпечення того, щоб на суддівські посади призначались найбільш кваліфіковані кандидати – як щодо професійної компетентності, так і щодо доброчесності. Суд зазначив: що вище суд знаходиться в судовій ієрархії, то більш вимогливими повинні бути критерії відбору. На думку Суду, такий відбір не лише забезпечує спроможність судового органу здійснювати правосуддя, але й має вирішальне значення з погляду забезпечення довіри громадськості до судової влади (пункт 84 рішення «Беснік проти Албанії» від 04 жовтня 2022 року).
Суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективної судової системи: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів (пункт 22 Висновку № 3(2002) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) від 19 листопада 2002 року).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі тимчасово окупована територія) є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Тимчасова окупація рф територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для рф жодних територіальних прав.
Дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.
Згідно з наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376 Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, Мелітопольська міська територіальна громада Мелітопольського району Запорізької області тимчасово окупована рф з 25 лютого 2025 року.
Дії агресора викликали героїчний спротив Українського народу та поставили кожного громадянина України перед необхідністю зробити усвідомлений вибір, проявити громадянську позицію і виконати конституційний обов’язок щодо захисту Вітчизни.
Визначений статтею 65 Конституції України обов’язок кожного громадянина України щодо захисту Вітчизни не обмежується лише військовим обов’язком, а є значно ширшим та передбачає виконання інших суспільно важливих завдань, які не пов’язані з проходженням військової служби, але необхідні для допомоги державі вистояти та дати відсіч ворогу. Такі завдання полягають як у виконанні певних дій, спрямованих на посилення обороноздатності держави, так і в утриманні від дій, які її послаблюють чи посилюють ворога. Це кореспондує зі статтею 23 Конституції України, відповідно до якої кожна людина має обов’язки перед суспільством, у якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року № 1165(1998) зауважила, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6).
Отже, посада судді покладає на нього додаткові обмеження та обов`язки, які водночас є етичними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися. Зокрема, запорукою утвердження довіри до суду має бути законослухняна і добропорядна поведінка суддів у повсякденному житті.
Після окупації частини території України та встановлення на ній окупаційної влади виникло питання щодо можливості відвідування суддями та кандидатами в судді цих територій, що передбачало тимчасове, але все ж таки підпорядкування окупаційній владі та встановлених нею правилам. Не викликає сумніву, що добровільні поїздки на тимчасово окуповані території з метою, що суперечила конституційному обов’язку або ж була проявом байдужості до його виконання чи можливих негативних наслідків для авторитету судової влади в очах суспільства, свідчать про вади у доброчесності осіб, які допускають такі дії. Тому з моменту запровадження процедури перевірки суддів та кандидатів у судді критеріям доброчесності причини та мета відвідування цих територій стали складовою такої перевірки. При цьому важливим є й те, яке враження у суспільства викликають такі візити і як це впливає на авторитет правосуддя.
Згідно зі статтями 1,3 Кодексу суддівської етики, затвердженої рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1, суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль для того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.
Рада суддів України в Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України 04 лютого 2016 року, окремо наголосила, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду.
Комісія у пленарному складі зауважує, що з 2014 року до сьогодні не встановлено відповідальності за факт відвідування громадянами України тимчасово окупованої рф території України. Водночас кожному громадянину України, а особливо який є суддею України, здійснює правосуддя в інтересах громадян, потрібно усвідомлювати, що в межах окупованих територій збройні формування російської федерації та створені нею окупаційні адміністрації встановили власні контроль і правила. Відвідування окупованої території передбачає, що весь строк перебування на ній особа фактично вимушена жити за правилами окупанта та бути йому підконтрольною.
Окупаційна влада різними методами намагається завоювати підтримку та лояльність місцевого населення, підкорити та залякати незгідних. До того ж окупація зазвичай супроводжується інтенсивною пропагандою, підбуренням до зрадницьких вчинків і насильства щодо співвітчизників.
ГРД рішенням від 11 січня 2019 року затвердила Індикатори визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, згідно з пунктом 1.5. яких відвідування тимчасово окупованих територій без нагальної потреби визначалось як невідповідність критерію незалежності. Однак було застереження, що поїздки в рф, Автономну Республіку Крим чи на іншу тимчасово окуповану територію України з нагальної потреби до близьких родичів, для владнання майнових питань самі пособі не свідчать про наявність порушення цього індикатора.
У листопаді 2023 року Комісія та ГРД оголосили про погодження переліку індикаторів, які свідчать про невідповідність судді чи кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, а також принципів їх застосування. Зокрема, серед індикаторів, які вказують на недоброчесність, Комісія та ГРД передбачили такий: «Суддя вчинив діяння, що свідчить про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав, окупаційної адміністрації або їх пособниками (наприклад, без нагальної потреби відвідував рф після початку збройної агресії, тимчасово окуповані території)».
Згідно з пунктом 204 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя затверджує Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) (далі – Єдині показники) після консультацій з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Радою суддів України та Громадською радою доброчесності.
Зокрема, у межах роботи Вищої ради правосуддя із проєктом Єдиних показників, зокрема, Головне управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України листом від 22 серпня 2024 року № 14/5-5935, Головне управління розвідки Міністерства оборони України листом від 29 серпня 2024 року № 222/6/473 повідомили таке.
Як вказало Головне управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України, відповідно до Конституції України та законів України суддя має особливий (спеціальний) статус, який характеризується наявністю певних вимог і обмежень щодо зайняття цієї посади та гарантій його діяльності.
Водночас, виходячи з виявлених форм і методів діяльності спецслужб російської федерації, можливо стверджувати, що ризики вербування спецслужбами держави-агресора громадян України, насамперед із так званої категорії ризику, які відвідували або відвідують тимчасово окуповані території України, територію держави-агресора або її сателітів, є об’єктивно реальними.
В умовах збройної агресії російської федерації проти України, що триває, будь-яка так звана «нагальність потреби» такого виїзду не співідноситься із прогнозованими ризиками і загрозами, насамперед безпосередньо життю і здоров’ю особи (судді / кандидата), а також державній безпеці та національним інтересам України в разі затримання такої особи, її вербування тощо.
Як відмітило Головне управління розвідки Міністерства оборони України, спецслужби держави-агресора постійно проводять заходи, направлені на збір інформації, а також створення (документування) компрометуючих матеріалів стосовно громадян України з метою подальшого їх вербування. Ризики вербування громадян, які відвідували територію російської федерації чи тимчасово окуповані території України, значно зростають у зв’язку з високою активністю там спецслужб держави-агресора та достатньо широкими їх можливостями.
Унормовані на сьогодні такі вимоги і обмеження стосуються переважно корупційної складової та умовних етичних принципів, але не враховують реальних і прогнозованих чинників вербувальної уразливості діючих суддів і кандидатів на посаду судді, а також національної самосвідомості та громадянської позиції.
Водночас у зв’язку зі значно нижчими контррозвідувальними можливостями національних спецслужб на цих територіях ускладнюється виявлення осіб, які дали згоду на співпрацю з державою-агресором.
Громадяни України, які відвідували тимчасово окуповані території України та/або територію російської федерації, підлягали обов’язковим «фільтраційним заходам» спецслужб держави-агресора.
Попередньо також проводиться опитування щодо готовності до конфіденційної співпраці.
Головне управління розвідки Міністерства оборони України констатувало, що представники органів державної влади (зокрема судової), зважаючи на специфіку їхньої діяльності та доступ до чутливої інформації, а також особи, з якими вони спілкуються чи перебувають у родинних та дружніх стосунках, становлять особливий інтерес для спецслужб держави-агресора.
Отже, перебування вказаних осіб на тимчасово окупованих територіях України та/або території російської федерації з високою ймовірністю може призвести до ризиків виникнення загроз їхньому життю та здоров’ю, здійснення підходів та вербувальних пропозицій з боку спецслужб держави-агресора під різними приводами, у тому числі з використанням засобів впливу у вигляді шантажу.
Призначення таких громадян України на посади, зокрема суддів, суттєво підвищує їхні агентурні можливості та зацікавленість ними спецслужб держави-агресора, а також створює загрозу національній безпеці України.
З огляду на наведені аргументи, а також після проведення консультацій із Радою суддів України, ГРД та Комісією рішенням від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24 Вища рада правосуддя затвердила Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), у яких нормативно визначено консолідовану позицію щодо цього питання.
Відповідно до пункту 17 Показників доброчесності дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті – це неухильне дотримання суддею (кандидатом на посаду судді) професійних етичних та загальновизнаних моральних правил поведінки у професійній діяльності та особистому житті.
Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає цьому показнику, якщо він, зокрема, але не виключно:
виявляв громадянську самосвідомість, патріотизм, повагу до української державності та конституційного ладу, не вчиняв дій, що свідчать про підтримку (виправдовування) агресивних дій інших держав проти України;
не відвідував тимчасово держави / держав, яка / які перебуває / перебувають у збройному конфлікті (війні) з Україною чи сприяла / сприяли (сприяє / сприяють) вчиненню збройної агресії проти України або не визнає / визнають територіальної цілісності України або тимчасово окуповані території України та / чи території держави-агресора без нагальної потреби, тобто за відсутності критичних та / або невідкладних життєво необхідних обставин, які неможливо усунути в інший спосіб, ніж особистою присутністю на цих територіях, попри загрозу безпеці власній, близьких осіб та національній безпеці України.
Важливо, що цей документ чітко розкрив поняття нагальної потреби та критерії її визначення.
Ураховуючи викладене, на момент ухвалення цього рішення є чинним та обов’язковим для застосування нормативний акт, відповідно до якого саме нагальність потреби відвідування тимчасово окупованих територій є єдиною ознакою, за якою у цих випадках встановлюється відповідність кандидата критерію доброчесності та чітко передбачає критерії, за якими визначається нагальність такої потреби.
Під час співбесіди 12 листопада 2025 року Ковальова Ю.В. надала Комісії усні пояснення щодо мети відвідування тимчасово окупованих рф територій України, якими підтримала раніше надані письмові пляснення, а також пояснення, надані під час співбесіди з кандидатом в засіданні колегії Комісії.
Ковальова Ю.В. також доповнила ці пояснення та зауважила про те що ІНФОРМАЦІЯ_2.
Стосовно доводів, викладених у висновку ГРД у новій редакції щодо присутності дітей під час поїздки кандидат зазначила, що, на її переконання, розлучатися з ними на той час було вкрай нерозсудливо, у зв’язку з чим родина прийняла рішення їхати разом. На запитання членів Комісії про те, чи була їй відома інформація щодо ризиків викрадення дітей або інших загроз на окупованих територіях, Ковальова Ю.В. визнала, що знала про загальні небезпеки, однак наголосила, що жодних інцидентів у їхньому випадку не сталося.
Водночас, відповідаючи на додаткові запитання членів Комісії, Ковальова Ю.В. зазначила, що її рідний брат перебував на тимчасово окупованій території поруч із батьками, мав з ними зв’язок і міг забезпечити необхідну допомогу. Незважаючи на це, вона вирішила здійснити поїздку особисто, вважаючи власну присутність необхідною. На запитання щодо того, чи міг брат організувати евакуацію батьків, кандидат відповіла, що така можливість існувала.
Як уже зазначалося вище, під час оцінки обставин відвідування кандидатом окупованих територій Комісія зобов’язана використовувати Показники доброчесності, а отже, встановити чи була потреба в такому відвідуванні нагальною.
Показники визначають, що потреба є нагальною, якщо наявні критичні та/або невідкладні життєво необхідні обставини, які неможливо усунути в інший спосіб, ніж особистою присутністю на цих територіях, попри загрозу безпеці власній, близьких осіб та національній безпеці України.
Перш за все, Комісія наголошує, що враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 17 квітня 2025 року у справі № 990/334/24, відповідно до якої нагальність потреби визначається самим кандидатом. Однак таку позицію було сформовано під час оцінки рішення, ухваленого за відсутності Показників доброчесності. Після їх затвердження стає очевидним, що Комісія під час оцінки доброчесності та визначення нагальності потреби має керуватись не суб’єктивним сприйняттям кандидата, а об’єктивними критеріями, що визначені Показниками доброчесності.
Інакше виникла б ситуація, у якій кандидат може, виходячи лише зі свого бачення, визнавати нагальною будь-яку потребу, навіть якщо її нагальність об’єктивно відсутня. Такий підхід фактично позбавив би Комісію можливості здійснювати власну оцінку встановлених обставин і визначати відповідність кандидата Єдиним показникам, що суперечило б її законодавчим повноваженням, а отже є хибним.
Ураховуючи зазначене, під час оцінки нагальності потреби у відвідуванні тимчасово окупованих територій Комісія вважає, що саме вона, а не кандидат визначає таку нагальність з огляду на встановлені Показниками доброчесності критерії.
Показники доброчесності виділяють два критерії нагальності потреби:
1) наявність критичних та/або невідкладних життєво необхідних обставин;
2) неможливість їх усунути в інший спосіб, ніж особистою присутністю на тимчасово окупованих територіях.
Стосовно першого критерію Комісія бере до уваги письмові пояснення кандидата та усні пояснення, надані на співбесіді в пленарному складі. Зі слів кандидата мета поїздки була зумовлена поєднанням кількох факторів: втратою зв’язку з батьками, необхідністю надати їм допомогу з огляду на їх стан здоров’я, а також – вирішення майнових питань.
Комісія вважає, що обставини, на які посилається Ковальова Ю.В., у своїй сукупності не свідчать про наявність критичних або невідкладних життєво необхідних підстав для відвідування тимчасово окупованої території з огляду на таке.
Оцінка таких обставин здійснюється з урахуванням права на повагу до сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, яка передбачає визнання державою цінності реальних сімейних зв’язків.
Комісія бере до уваги, що обставини, пов’язані з турботою про літніх батьків та втратою з ними зв’язку в умовах війни, можуть мати значний емоційний вплив і викликати тривогу. Проте суб’єктивне відчуття терміновості не є тотожним наявності нагальної потреби в розумінні Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді. Відсутність зв’язку з батьками в умовах воєнного стану могла викликати емоційне напруження, однак сама по собі не свідчить про критичну або безальтернативну життєву обставину.
Водночас, пояснення кандидата щодо умов перебування та мотивів поїздки є не повністю узгодженими, що унеможливлює висновок про наявність об’єктивної невідкладності.
Під час співбесіди у пленарному складі Комісії кандидат спочатку стверджувала, що фактично не спілкується з рідним братом, однак згодом уточнила, що підтримувала з ним контакт у перші місяці повномасштабного вторгнення, а брат, зі слів кандидата, перебуваючи на тимчасово окупованій території, спілкувався з їхніми батьками. Комісія звертає увагу, що кандидат не навела обставин, які б унеможливлювали отримання від брата інформації про стан батьків чи ситуацію на місці, а також не повідомила, що вона вичерпала доступні та безпечні способи комунікації з ним перед прийняттям рішення про поїздку.
Зазначена непослідовність у поясненнях щодо підтримання контакту з братом, яка стосується ключових для оцінки обставин, не дозволяє вважати мотиви поїздки узгодженими та послідовними, а також свідчить про те, що Комісія не отримала переконливих даних про існування об’єктивної неможливості дізнатися про стан батьків без особистого виїзду на тимчасово окуповану територію. За цих умов відсутні підтвердження того, що кандидат, діючи обачливо, використала всі доступні безпечні способи для встановлення стану батьків або з’ясування наявності критичної ситуації, яка могла б обґрунтовувати нагальність поїздки.
Також, оцінюючи пояснення кандидата крізь призму першого критерію, Комісія окремо зазначає, що посилання на необхідність вирішення майнових питань, зокрема на необхідність забрати грошові кошти, особисті речі, документи, техніку для навчання дітей чи електронну базу судових рішень, мають виключно майновий та організаційно-побутовий характер і не можуть розцінюватися як підстави, що об’єктивно вимагають особистої присутності на тимчасово окупованій території. У розумінні Єдиних показників ці обставини не утворюють ознак критичності, невідкладності чи безальтернативності, а отже, не підтверджують наявності нагальної життєвої потреби, яка могла б виправдати поїздку судді на тимчасово окуповану територію.
Кандидат також зазначила, що перебувала на тимчасово окупованій території близько двох тижнів, протягом яких надавала батькам допомогу по господарству, вирішувала питання, пов’язані з будинком, в якому кандидат мешкала та відстежувала інформацію з телеграм-каналів щодо можливого безпечного виїзду. Аргументи про безпечний трафік, засновані на телеграм-каналах, суперечать поясненням про повну відсутність зв’язку на окупованій території.
Стосовно другого критерію, Комісія виходить з того, що навіть за наявності складних сімейних обставин, особиста присутність кандидата на тимчасово окупованій території може бути виправданою лише за умови доведення відсутності інших, безпечніших шляхів реагування.
Попри твердження кандидата про необхідність допомоги батькам, під час засідання вона підтвердила, що на окупованій території перебував її рідний брат, який мав реальну можливість забезпечити їхні потреби та організувати евакуацію батьків.
Кандидат не довела, що існували обставини, які унеможливлювали вирішення ситуації іншим, безпечнішим способом, або, що її відсутність створювала б реальну загрозу життю чи здоров’ю близьких. За таких умов поїздка Ковальової Ю.В. на тимчасово окуповану територію в умовах воєнного стану, із подоланням численних блокпостів та за відсутності об’єктивної невідкладності, не відповідає критеріям нагальної потреби, визначеним Єдиними показниками для оцінки доброчесності та професійної етики судді, і викликає обґрунтований сумнів щодо дотримання нею показників професійної етики та відповідності поведінки очікуванням суспільства.
Таким чином, Комісія вважає, що відвідування тимчасово окупованої території не було виправданим з огляду на нагальність, а поведінка Ковальової Ю.В. у цій частині не повністю відповідає критерію доброчесності. Зокрема, перебування на території з високим ризиком небезпеки, на думку Комісії, могло поставити під загрозу безпеку кандидата та її родини, а також створювати потенційні ризики для авторитету судової влади.
За таких обставин Комісія доходить висновку, що кандидатом не доведено відсутності альтернативних способів досягнення заявленої мети, які б виключали необхідність відвідування тимчасово окупованої території.
Таким чином, ті обставини, що були зазначені Ковальовою Ю.В. та обумовлювали її потребу у відвідуванні нею тимчасово окупованої території України, на переконання Комісії у пленарному складі, не відповідають наведеним вище критеріям.
У Бангалорських принципах поведінки суддів зазначається, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів займає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.
Суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки під час здійснення будь-якої діяльності, що пов’язана з його посадою. Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.
Комісія зазначає, що критерій доброчесності має визначальне значення з огляду на роль судової влади у становленні правової держави. Доброчесність формує морально-етичний образ судді та є необхідною передумовою підтримання суспільної довіри до суддівського корпусу і судової влади в цілому. Особливого значення цей критерій набуває у випадку, коли кандидат претендує на посаду судді апеляційного суду, оскільки суддя вищої інстанції повинен демонструвати стандарти професійної етики, бездоганної поведінки та особистої відповідальності, слугуючи взірцем для суддів нижчих інстанцій.
Комісія врахувала пояснення кандидата на посаду судді Ковальової Ю.В., надані в закритій частині засідання, однак вони не підтверджують наявності нагальної потреби кандидата відвідати тимчасово окуповану територію.
На думку Комісії, оцінюючи дії кандидата, необхідно також ураховувати застереження та ризики, пов’язані з перебуванням на тимчасово окупованих територіях України, зокрема щодо суддів. Такі ризики викладені в листах Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України та Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
Комісія також звертає увагу на те, що кандидат перебувала на території міста Мелітополя близько двох тижнів. Водночас Ковальова Ю.В. до початку повномаштабного вторгнення тривалий час здійснювала повноваження слідчого судді в Мелітопольському міськрайонному суді Запорізької області. І відповідно до повноважень слідчого судді розглядала клопотання органів досудового розслідування. Зокрема, до окупації в місті Мелітополь було розташоване Територіальне управління Державного бюро розслідувань, підслідність якого охоплювала Автономну Республіку Крим, Запорізьку та Херсонську області, а також місто Севастополь. З огляду на це особи, які залишилися на тимчасово окупованій території та підтримували дії держави-агресора, мали можливість ідентифікувати суддю, що створювало підвищені ризики як для її безпеки, так і для авторитету правосуддя.
Показники доброчесності окремо вимагають від Комісії оцінювати чи кандидат виявляв громадянську самосвідомість, патріотизм, повагу до української державності та конституційного ладу, не вчиняв дій, що свідчать про підтримку (виправдовування) агресивних дій інших держав проти України. Відсутність дій, що свідчать про підтримку (виправдовування) агресивних дій інших держав проти України, самі по собі не свідчать про прояв громадянської самосвідомості та патріотизму.
Громадянська самосвідомість – це усвідомлення кандидатом себе як громадянина України, розуміння своїх прав, обов’язків, відповідальності та ролі в суспільному житті, а також внутрішнє прийняття цінностей демократичної держави, верховенства права та спільного блага. Серед іншого, це здатність кандидата усвідомлювати свою належність до народу, який дає відсіч агресії зовнішнього ворога, відчувати свою відповідальність за стан держави і суспільства, готовність йти на певні обмеження заради спільного блага, не вчиняти дій на шкоду інтересам суспільства в конкретний історичний момент.
Згідно зі Стратегією утвердження української національної та громадянської ідентичності на період до 2030 року, схваленою постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2023 року № 1322, існування та процвітання України неможливе без загального усвідомлення громадянами своєї національної та громадянської ідентичності; одним із пріоритетів діяльності держави та суспільства є відповідь на виклики і загрози, які в сьогоднішніх умовах здійснюють реальний вплив на формування національної свідомості.
Відповідно до Закону України від 13 грудня 2022 року № 2834-IX «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності» громадянська стійкість – здатність особи виявляти свою національну та громадянську ідентичність у повсякденному житті і в умовах негативних зовнішніх впливів.
Відмова від поїздок на тимчасово окуповані території та їх обмеження лише нагальними потребами якраз зумовлена проявом громадянської самосвідомості, адже свідчить про свідому, спричинену ціннісними життєвими орієнтирами, відмову визнавати окупаційну владу та коритись їй, виконувати встановлені нею правила, підтримувати її фінансово, сплачуючи податки, демонструвати безпечність перебування на цих територіях, прийнятність і навіть привабливість відпочинку тут тощо.
На переконання Комісії, кандидат не продемонструвала належного рівня обачності та відповідальності, який очікується від судді як носія публічного авторитету та прикладу громадянської самосвідомості, однак сам факт такої поведінки не свідчить про підтримку або виправдовування агресії держави-окупанта.
Отже, вирішальним під час ухвалення зазначеного рішення є особисте переконання кожного із членів Комісії, які брали участь у розгляді про підтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді, яке, зрештою, і визначає характер їх голосування.
З урахуванням викладеного Комісія зазначає, що хоча відвідування тимчасво окупованих території України не було обмежено законом, суддя з огляду на свій статус має розуміти ті наслідки і ризики, з якими пов’язується відвідування нею такої території.
Йдеться не про встановлені законом обмеження, а про ті добровільні обмеження, що беруть на себе судді з метою підтримання високого статусу судді та авторитету правосуддя загалом. Зрештою, йдеться про підтримку загальнодержавних цінностей. Суддя має не допустити враження у суспільства, що судді у будь-який спосіб визнають юрисдикцію держави-агресора над тимчасово окупованою територією України чи потурають порушенню такою державою прав людини на тимчасово окупованих територіях, або ж думки про те, що окупація території України не змінює звичних правовідносин між державою-агресором та Україною.
На переконання Комісії, відвідування території держави-агресора чи окупованих нею територій в умовах агресії рф проти України є допустимим тільки в разі нагальної потреби й коли така потреба переважує всі ризики, з якими пов’язуються відвідини зазначених територій.
Отже, дослідивши висновок ГРД у новій редакції, письмові та усні пояснення Ковальової Ю.В. під час співбесіди, Комісія у пленарному складі дійшла висновку, що кандидатом не спростовано обґрунтованого сумніву щодо її відповідності критеріям професійної етики та доброчесності у зв’язку з відвідуванням тимчасово окупованої території.
Відповідно до статей 79, 83–86, 88, 93, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, доповідачем на голосування поставлено пропозицію про визнання Ковальової Ю.В. такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді. «ЗА» визнання кандидата такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя, проголосувало дев’ять членів Комісії (Михайло БОГОНІС, Людмила ВОЛКОВА, Віталій ГАЦЕЛЮК, Роман КИДИСЮК, Олег КОЛІУШ, Ігор КУШНІР, Володимир ЛУГАНСЬКИЙ, Руслан МЕЛЬНИК, Сергій ЧУМАК), «ПРОТИ» – шість членів Комісії (Ярослав ДУХ, Надія КОБЕЦЬКА, Олексій ОМЕЛЬЯН, Роман САБОДАШ, Руслан СИДОРОВИЧ, Галина ШЕВЧУК).
Таким чином, кандидат на посаду апеляційного загального суду визнається такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.
Ураховуючи викладене, керуючись Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, Вища кваліфікаційна комісія суддів України
вирішила:
визнати Ковальову Юлію Валеріївну такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.
Головуючий Олег КОЛІУШ
Члени Комісії: Михайло БОГОНІС
Людмила ВОЛКОВА
Віталій ГАЦЕЛЮК
Ярослав ДУХ
Роман КИДИСЮК
Надія КОБЕЦЬКА
Ігор КУШНІР
Володимир ЛУГАНСЬКИЙ
Руслан МЕЛЬНИК
Олексій ОМЕЛЬЯН
Роман САБОДАШ
Руслан СИДОРОВИЧ
Сергій ЧУМАК
Галина ШЕВЧУК
